Іванівська громада
Теребовлянський район, Тернопільська область

Історія села

                  Село Ілавче Теребовлянського району Тернопільської області.

 

     1.      Назва села Ілавче,  згідно першої легенди,   походить від першого поселення, яке знаходилось між двома річками,   що утворювали вила , тому, спочатку  село  називалося Вилавче/ між вилами двох річок / , а згодом  стало Ілавче .

          За іншою легендою,  ще в ІХ-ХІ столітті у селі було декілька хатин. На  жителів напали татари і забрали їх в полон. Ці люди уже не повернулися. Під час облоги татар одному чоловікові, на ім я  Ілля , вдалося врятуватися. Він втік і заховався в очеретні зарослі, куди не могли пройти татари. Через певний час він вийшов і тут оселився. До нього прийшли інші жителі і за його іменем село стало називатися Ілавче.

      

2.   У даний час село Ілавче одне з великих сіл Теребовлянщини. До Ілавченської сільської ради відноситься єдиний населений пункт , центром якого вважають   середину  території.  Село займає 3600 га землі  , з них 2,9 тис. орної  . В центрі села знаходиться новий  магазин типу «Маркет» та приміщення сільської ради. Ілавче межує з селами Глібів, Сороцьке, Козівка, Сущин, Лошнів, Боричівка.

 

  3.   Відстань  від Ілавче  до районного центру  через поле  14 км  ,   до найближчої залізничної станції 14 км. , відстань по збудованій асфальтній дорозі 18 км.

 

      4.  Подільське село Ілавче  розкинулося на великій степовій рівнині , над ставом , за 13 км  на північний схід від Теребовлі. Воно  знаходиться  в межах Волино-Подільської плити, яка є частиною Східно-європейської платформи. Територія має нахил з півдня на північ.  Місцевість є собою рівниною, слабо розчленованою долиною Вовчої жили  і її притоки. На півдні села в урочищі Дубина  є ставок.

 

   5.Георгафічні координати села:

             49  22  пн. ш,

       25  50    сх.д.

          Клімат помірно-континентальний із нежарким літом, м якою зимою і достатньою кількістю опадів. Середня температура  січня сягає -5,5  С , а

липня -  +18  С.Особливо дощовими є літні місяці , часто бувають зливи. Поширені грунти чорноземи, глибокі , мало гумусні. Гумусовий горизонт сягає

45-60 см.

Село знаходиться в західній частині лісостепової зони і , тому, тут поєднуються рослинний і тваринний світ як лісової так і зони степів. Природними багатствами села Ілавче є глина. Тваринний світ: зайці, лисиці , сови, шпаки, ворони та інш.

Рослинний світ: деревні рослини  - дуби, ясени, каштани, липа, верба, акація, смерека, черемха, береза, граб, клен, тополя.

 

  6.  У 1926 році тут проживало понад 4009  мешканців  у більше тисячі «нумерах» , переважна більшість яких були українці. Серед них близько 500 поляків і 60 родин євреїв, яких називали  жидами.  Менше як за століття , станом на 01.01.2009 року  населення села скоротилося до 1415 . В даний час в селі нараховується 593 господарських двори ,у них проживає 1400 мешканців. За національністю майже все населення  українці, крім того   4 росіян  і 1 молдованка .Усі жителі села громадяни України.

 

7.  Перша документальна згадка про село датована ще  з ХІІІ століття , але археологічні дані засвідчують, що поселення тут існувало ще за княжих часів.  .

 

8.  Магдебурзьке право селу не було надано.         

 

9.Село Ілавче зазнало  багаторазових спустошень від турецьких і татарських набігів. Воно повністю було зруйноване під час походу Батия на Теребовлю, коли він на своєму шляху наткнувся тоді на непроходимі болота в місцині Поплави і повернув на Ілавче. У ХІІ І ХІІІ столітті тут часто виникали епідемії чуми, холери, тифу. Під час однієї такої пошести вимерли майже всі жителі села. Та урожайна земля притягала сюди нових поселенців, які прибували з різних місць Галичини, Поділля, Карпат .

                   У 16 столітті    польська шляхта  знущалася над українцями  в страшний спосіб:  без будь-якої причини їх били, саджали до в язниць, відбирали майно . Ці нечувані соціальні, економічні, релігійні утиски  привели до того, що народ піднявся на боротьбу . Коли Богдан Хмельницький завдав поразки полякам  під   Пилявцями , то жителі села Ілавче піднялися на  повстання і зруйнували панські маєтки. В 1648 році  кількатисячний селянський загін, в якому були жителі нашого села  , під керівництвом Федора Бориславського захопили Теребовлянський замок і випустили з підземелля

 в язнів, розділили між бідними багатство. Це було одне з перших і найбільших народних повстань на західно-українських землях .

               Галичина у 1772 році  перейшла під владу Австрії . З 1775 року австрійський цісар Йосип ІІ розпочав реформи , був  ліквідований  кріпосний лад.  В тому числі і в селі Ілавче у 1846-1848 роках  селяни були звільнені від кріпацтва, однак земля залишилася в руках кріпосників, поміщиків, а селяни змушені були йти до них на заробітки . Заробітна плата була найнижчою. За 12-16 годин поміщики платили по 0,56 крон.  Після того , як у  1867 році ,  Австрія погодилася з мадярами і поляками , вся адміністрація в Галичині перейшла в польські руки . До Ілавче   з їздилася польська аристократія на лови лисів  . Села заселяли поляками і жидами.  Почалася масова полонізація .  Проти гноблення  народних мас розгорнулася широка боротьба. Ілавецька громада була однією з перших в Теребовлянському повіті , де народився просвітницький рух .

             У роки Першої світової війни  за долю українського народу боровся легіон Українських Січових Стрільців,  до складу якого входили жителі села Ілавче. В 1893 році в село прибув о.Яворський. Його сини-Теодозій, Зиновій і Хризантій здобули вищу освіту і були старшинами УСС І УГА. Теодозій Яворський, 1894 року народження , був вбитий у боях під  Стрипою  .

           У 1909 році провідними діячами села були отець Юліан Борачок, жителі  села Греськів, Грушецький, Пігович, Дзюба, Коваль, Посмітюх, Кліщ та інші.

         В 1922 році  в селі працювала сильна   згуртована організація січовиків, яка нараховувала 19 чол., серед них : Посмітюх Андрій, активний член УВО, Посмітюх Єльяш Іванович , народився в селі Ілавче, закінчив університет, духовний наставник і пропагандист УВО .Усі вони нелегально були у складі бойових організацій УВО. 

            Громада села завжди була налаштована у національно-патріотичному дусі. Коли настав час боронити  свій край , члени «Просвіти» стали на захист України із зброєю в руках. Більше 160 молодих хлопців та дівчат взяли участь у русі опору. Було арештовано 96 чоловік, багато з яких померли під час допитів у тюрмах НКВС. Більше п ятдесяти загинуло в боях біля рідного села і майже всі поховані на місцевому цвинтарі. У 1918 році там було поховано 40 січових стрільців.

                     Біля церкви обладнана символічна фігура, на якій викарбувано імена 17 борців ОУН-УПА , загиблих за волю України і ім я великого українського патріота, дуже поважної та авторитетної на той час в селі людини, священика Йосифа Райха .

                    У селі  Ілавче знаходились курси медсестер районного  проводу ОУН. Курсами керувала Стечишин Марія «Зірка» з Глещави ,Станична, а пізніше керівник районного УЧХ /Український Червоний Хрест/  На курсах навчалося 25 чоловік. З Ілавча- Каракуць Ольга /загинула в бою/ і ще одна Ольга загинула в бою під час облави в селі /прізвище не встановлено/.

               У 1942 році була заснована УПА, багато родин згадує минулі дні і роки боротьби з ворогом, згадує воїнів, що впали на полі битви. Важливі історичні факти національно-визвольної боротьби .

             У першому томі нової серії «Літопис УПА « під назвою «Видання Головного Командування  УПА» /Видавництво «Літопис УПА Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України, Інститут української археології та джерелознавства ім.. М.С.Грушевського, Київ-1995 р.-Торонто/ на ст.. 257 подано коротку інформацію  такого змісту:

 « 25. І 45 р. в с.Ілавче /Тернопільщина/ 22 енковедисти оточили хату, в якій квартирував рій повстанців. Відстрілюючись, повстанці без власних втрат знищили 6 енковедистів і 4 поранили. Досліджуючи глибоко цю історичну подію місцевим вчителем, просвітянином і поетом Ярославом Шику лою разом з живими ще нині свідками та очевидцями /Будівська Євгенія/Твердун/ , Вівчар /Будівська  /Ольга, Маційовська/ Новосад /  Марія, Буката Євгенія, Зелененький Іван та іншими встановлено, перевірено та уточнено, що ця коротка інформація в 1 томі добре відома місцевим жителям як «йорданські події», що відбувалися в числах 18-20 січня 1945 р., а не 25 січня. Рій повстанців квартирував в хаті Бундівської/Вівчар/. З місцевих підпільників загинули Русин Петро , Маційовський Михайло/голова сільради/ .

         На святе  Водохреща, 19 січня 1945 року, ілавчани готувалися до церкви. Про майбутній напад ворогів повідомила розвідка УПА. Боєм керував підрайоновий провідник «Карпо» /Канюга Йосип/. В цьому бою ілавчани одержали блискавичну перемогу. Та радість притупила пильність і була надто передчасною. Минуло трохи часу і з боку Гримайлова енкаведисти почали оточувати село. Перший удар загарбники нанесли по будинку Новосада М. із гармати-«сороп ятки», бо тут розташувався штаб СКБ. Перші відчутні жертви: загинув окружний провідник «Ручай» і бойовик з села Глещави «Явір» і Бабій Іван Павлович «Лебідь» із села Великий Говилів. Наступний удар гармати був спрямований на будинок Куць Марії, де знаходилась група бойовиків під орудою командира «Дзвінки» із села Сущин. Гармата не вистрелила і  члени боївки були врятовані. В той час  в селі то в одному , то в іншому місці проходили сутичні бої. В одному із будинків було оточено групу бійців під орудою «Нечая» /Русина Петра/ , підрайонованого провідника. Бій тривав кілька годин. Поранений провідник застрілився із власного пістолета , інші повстанці вирвались з оточення.  Енковедисти ходили від хати до хати, виганяли людей на вулицю начебто для того, аби вони гасили пожежу, а насправді, аби було зручно розстрілювати їх на місці. Так було вбито Янішевського Володимира, Шикульського Йосипа, Янішевського Василя, Любу Василя, Гоцуляк В., Гоцуляк О., Мальчос М, Марійського М., Покропивного Йосипа. Стогін поранених, лемет над убитими і страшне зарево вогню стояло над селом. Село горіло.

            Пізніше  знову в селі  була  трагедія. На той час карателів привів місцевий сексот «Ч» За його ініціативою чотири повстанці-Русин Йосип «Острий» , Зелененький Іван «Птах», Видій Іван і «Махно» /прізвище невідоме –заквартирували у господаря Видія Степана. І вже наступного дня  вранці проінформовані зрадником енкаведисти швидко оточили хату. Господаря в той час  вдома не було.  20-тирічна дочка Ганя зачинилася в хаті, але нападники виламали двері і увірвалися в приміщення. Повстанці в той час були на горищі. Ганя, побачивши безвихідне становище, схопила сокиру і з усієї сили нанесла  нападнику удар по голові. Інший розлючений енкаведист  прострочив дівчину автоматною чергою. ЇЇ витягнули на подвір я і ще живій наносили удар за ударом. Ганя конвульсивно вмирала.  При спробі з ясувати, чи є хтось на горищі, розпочався жорстокий бій, для повстанців останній. Ніхто не зрадив, пощади не благав. Так закінчився бойовий шлях мужніх людей-борців за волю рідного краю. У 1990 році цих героїв перезахоронено на місцевому цвинтарі.

               16 квітня 1944 року, на самий Великдень, більшовицька влада розпочала загальну мобілізацію до Червоної Армії , розпочалася вона і в с.Ілавче. Але активні учасники ОУН І  бійці УПА залишилися в підпіллі. Примусом забирали призовників і нагально відправляли на ВПП в Теребовлю , звідти в Білу Церкву. Зрадники знову здавали членів ОУН. 53-ох призовників арештували вже в Білій Церкві. Їх допитували, катували, а якщо вони не признавалися у висунених їм обвинуваченнях, то останнє слово було за т.з. «трійкою». Всіх за ст. 54-1  б-11 засудили на 10 р. тюремного ув язнення. 32 з них загинули в тяжких тюремних умовах в Караганді, Інгурі, або в вагонах по дорозі до тюрми. Значна частина з них не мала ніякого відношення до політики.

                      Бій на Піддубині.

          «Рубахи» помітили погано замасковану криївку, відкрили люк, а звідти почулася автоматна черга,  за нею кілька гранат. Вороги розбіглися, але криївку тримали під прицілом.  Почалися переговори. «Повстанці не здаються» -така була відповідь. Ще деякий час тривав бій, закінчилися набої. Прозвучала остання відповідь :  «Душу,  тіло ми положим за нашу свободу…» і чотири вистріли. І все… Так закінчили боротьбу герої , які віддавли своє життя за сводобу . Це  надрайоновий провідник с.Ілавче  Зелінський Василь «Чорнота», командир боївки Джус Іван «Вихор», Сарака Михайло, бойовик і господар дому.

        Про ці та інші події описує в своїй збірці віршів , пісень та літературних нарисів Я.П.Шикула «Гірка істина».

            В 1939 році ініціаторами встановлення в селі радянської влади були такі жителі Стадник  Михайло Тарасович- голова сільради, Свистун Михайло Васильович, Маційовський Василь Федорович, Оліярник Кирило, Дзяткович Пронько.

           Осінню 1939 року проводилась націоналізація землі поміщиків. Вся земля поміщиків була поділена серед батраків по 0,5 , 1 , 2 га.

 

       В 1944 році на війну проти фашистських загарбників пішли   жителі  села Ілавче , які воювали в рядах  радянської армії.

Одинадцять  ілавчан повернулися інвалідами війни, 25 жінок залишилися вдовами. В центрі села, в 1966 році, встановлено  обеліск,  на якому  викарбувані імена 63-ох загиблих воїнів, які воювали з фашистськими загарбниками.       

                      

             В історії  Ілавче важливу роль відігравали перші особи  села , голови сільських рад :   перший голова сільської ради Свистун Михайло Дмитрович, пізніше- Пасєка Григорій, Новосад Іван Миколайович, Буката Степан Дмитрович, Куць Михайло Іванович, Пасєка Микола Григорович, Костецький Степан Миколайович, Маційовський Василь Йосипович , Шикула Ярослав Петрович, Абрамович Йосип Миколайович, Шубалий Євген Йосипович, Куць Михайло Михайлович.

                Жителі села Ілавче :Терещук Ю.В., Шубалий Є.Й., Твердун Б.С., Вівчар Б.Б.  брали активну участь у помаранчевій революції 2004 року.

 

10. В селі Ілавче нараховується  18 п ам яток історії, архітектури.

         Першу   греко -католицька   церкву Святої Трійці  збудували з дерева в 1719 році. Парохами тоді були отець Лелевель і Глинський.  А будівництво нині діючої церкви Івана Богослова розпочали в 1862 році і закінчили в 1873 році. Перед Першою світовою війною її розмалював  отець Юліан Борачок, тодішній парох, а перед Другою світовою війною- його син маляр Северин Борачок.  Народився він в селі Ілавче. Художню освіту здобував у Кракові. Венеціанські  майстри оздобили церкву різьбою по дереву та гіпсовим орнаментом. Кошторис будови складав 33000 злотих, значну частину з яких пожертвував місцевий граф Дульський. Він похований у гробівці на церковному подвір ї . Ілавецька церква була однією з найбільших церков на Поділлі. З правого боку при церкві був архів і метрикальний уряд, зліва- захристія.  Дзвіниця була подібна до Софіївської в Києві, при ній був місцевий музей.

         В селі Ілавче  є  пам  ятний хрест на честь розкріпачення 1848 р.

    В 1909 році  в селі була побудована  хата-читальня «Просвіти» , і ця споруда  є і сьогодні , в ній розміщений  сільський клуб.

 

    У 1927 році жителями села , поляками, було побудовано костел

      У 1929 році  громада села встановила пам ятку Першій світовій війні з викарбуваними прізвищами односельчан, які полягли  в боях і не повернулися додому.

           При в їзді в село привертає увагу висока могила Січовим Стрільцям на честь  загиблих героїв, що боролися за  волю і незалежність своєї держави  Ще  у 1942 році було насипано таку могилу , але  за часів радянської влади  її знищено .  26 серпня 1990 року могилу  знову відновлено і освячено її  о.Михайлом Дацьківим.

      Після проголошення Незалежності України , в селі  було відновлено знищені колись пам ятники християнської віри-фігури Матері Божої. У селі нараховується 12 фігур, біля яких кожного року  отець Олег Маліброда  протягом травня-червня  служить маївку та молебень до серця  Ісуса. 

         У 1994 році з ініціативи  аматорів драматичного гуртка  на шкільному подвір ї було   встановлено пам ятник Т.Г.Шевченку,  виготовлений з бетону  і встановлений на підніжжя з тесаного каменю/автор невідомий/ .

            В центрі села є обеліск загиблим односельчанам у роки  Великої Вітчизняної війни побудований у 1966 році, на якому викарбувано 63 прізвища.               

 

11.  Перша дяківська школа в селі Ілавче  була заснована ще у 1412 році.

          В 1914 році школа  розміщувалася в одному будинку ,  в якому займала  дві класні кімнати. Директором школи був Людовік Божемський.

        Людовік Божемський був поважний, відданий вихованню дітвори педагог, хоч поляк за національністю, ставився до  українських дітей з розумінням, за це його дуже поважали. Його дружина була українка. Донька Марія була дружиною відомого в Теребовлянщині учителя-громадського діяча Діонісія Ружицького. Дяком у селі був Хаджай, його син закінчив учительську семінарію. Вихідцем з села Ілавче був професор Василь Коваль, який мав велику бібліотеку  в т.ч.  перший «Кобзар» Т.Г.Шевченка, «Русалка Дністрова» О.М.Шашкевича та інш. Професор гостював у священиків і мав звичай визбирувати рідкісну літературу. В.Коваль закінчив богословію й філософію, був ходячий енциклопедист, надзвичайно начитаний. Прекрасно говорив по німецьки, латинськи, грецьки і жидівськи. Помер в еміграції і Німеччині.

 

          В 1919році до села приїхала сім я Боднаруків, яка відіграла важливу роль у просвітницькій діяльності села Ілавче. Боднарук Михайло Онуфрійович, 1892 року народження, уродженець села Летянин Бережанського району. Боднарук Софія Ксаверівна з дому/ Фачинська/ родом з Польщі, місто Лютовіска. Вони закінчили Бережанську гімназію. Михайло Онуфрійович вчив іноземну мову, математику та історію. Дружина була вчителькою молодших класів. В 1920 році Боднарук Михайло був директором школи і ще працювало 6 вчителів. В школі навчалося 250 учнів.  Боднарук М. був українцем , а це не подобалося владі, а в тому у 1925 році в селі  директором школи був Тенча Антон, працювало 6 учителів , які навчали 360 учнів.

         У 1938 році почали будувати нову школу. Польський уряд не хотів, щоб в селі  Ілавче була українська школа, однак поміщиця Грабіна, яка проживала в с.Сороцьке, разом з своїм племінником , військовим капітаном, посприяли  цьому будівництву. В 1940-1945 роках її  недобудовану розібрали.

               У 1939 році директором знову призначили Боднарука М.О., який пробув на цій посаді до 1946 року. Працювало уже 9 вчителів, навчалося 379 учнів. Клас був на Кругляку/Юзофівка/ у господаря Дзюби/тут працював вчителем Заячківський Антон/, на Причепах /Новосад Антон/ , де було розміщено перший і другі класи. Старші класи по шостий навчалися у головній школі, у поміщицькому будинку Гуриша за селом.

             У 1940 роках працювали такі вчителі як Боднар Ольга, Райх Володимир, Миколаєнко з Теребовлі, Бекесевич Ольга, Ситник  Іванна, Боднарук Софія, Боднарук Михайло.

               1944 рік/після фронту/ директором був Боднарук Михайло. Два місяці було лише 4 вчителі-одна сім я Боднаруків. В 1945 році школа працювала в дві зміни, де навчалося 407 дітей. Було 8 учителів.

           1947 р./директор Суліма- 4 місяці. Завпед-Запара Ганна Федорівна/ ,12 вчителів навчало 385 учнів. Школа працювала в попівському будинку, де було 6 класних кімнат.

           1948 рік директором була Редька Марта Андріївна. В основному шкільному будинку розміщувалося 2 класних кімнати, а  в попівському будинку-5 та бібліотечний кабінет. Була шкільна майстерня, спортивний зал, шкільна їдальня.

         У1950 році директором школи став Чижик Валентин Васильович, завпедом-Гітерман Раїса Андріївна. З бібліотекарем і піонервожатою колектив нараховував 24 чоловіки. Збільшилась кількість класів, добудовано 4 класних кімнати в попівському приміщенні / з сараїв/

        До 1951 року школа була семирічна, а у 1951-1952 роках реорганізована у середню школу. У цей час директором був Костюк Гнат Гордійович, завпедом-

Гітерман Раїса Андріївна . Навчалося 162 учні. Випускний клас нараховував 17 учнів.

 У 1953 році у школі працював 31 вчитель. Було 17 класів, в яких навчалося 445 учнів. Працювали гуртки :співочий, духовий, ручної  праці.

         З 1954 по 1957 роки директором школи був Леонов Іван Євдокимович, завпедом-Жарський С.А. Школа була повністю укомплектована  вчителями. Навчалося понад 400 дітей.

       1958 роки-директор Данільченко П.М., який у 1959 році розпочав будівництво нової типової школи/закінчував новобудову  директор Баран І.В./

А уже 13 листопада 1961 року учні перейшли на навчання у нове приміщення школи.

З 1961 по 1973 роки директором школи був Баран Іван Васильович.

У 1973році по 1976 роки школу очолював Петріца Мирослав Федорович/вчитель фізики/ . Завучем була Лебідь Марія Степанівна.

         У 1976-1985 р. директором школи був Рупа Богдан Васильович, вчитель біології за фахом.

       З 1985 по 1996 рік директором школи призначений Калиняк Василь Михайлович/вчитель фізики/.

          У 1995 році  вчительці вищої категорії Шубалій Ліліані Едуардівні  присвоєно звання «Вчитель-методист». У цьому ж році  нею

 засновано осередок Всеукраїнського товариства української мови ім.Т.Г.Шевченка. Згодом на його основі відродилося товариство «Просвіта»

    з 01.01.1997 року директором школи є Терещук Валентина Антонівна, вчитель зарубіжної літератури, яка працює і сьогодні, в школі навчається 150 учнів.

        У 2001 році школа відзначила свій 40-річний ювілей. У 2002 році приміщення школи газифіковане . У 2003 році школа одержала перші

 комп ютери.

               Історія лікарні.

       До 1944 року стара лікарня розміщувалася  у побудованому приборстві для священиків.

       У 1962 році приміщення старої школи віддано для лікарні. Оскільки, тут було достатньо приміщень ,  то лікарня , що знаходилась в селі Сороцьке, перенесена у село Ілавче . Першим лікарем  був Мирон Мирослав Миколайович  пізніше головним лікарем був Куриляк Адам Михайлович.

     У 1964 році головним лікарем Ілавецької лікарні   став Гондз Антон Григорович.

  У 1985 році головний лікар - Бодров Юрій Олександрович.

       25.12.1995 року розпорядженням №203 голови Теребовлянської РДА  Матвійкова М.М. Ілавченську лікарню реорганізовано у лікарську амбулаторію з 01.01.1996 року.

              04.10.1996 року видано розпорядження Теребовлянської РДА №477 «Про дозвіл на відкриття Ілавченської дільничної лікарні»

           14.04.1997 року наказом по Теребовлянській ЦРД №28  переведено стаціонарне відділення Ілаченської дільничної лікарні на повне фінансове утримання християнської місії міста Білефельд ОРА фонд Німеччина. Головним лікарем призначений Котик Богдан Теодозійович. Ця лікарня фінансується німецькими спонсорами до сьогодні. Для функціонування лікарні витрачається приблизно 160 тис. гривень на рік. Приміщення лікарні розбудоване, зроблено генеральний ремонт, ламінована підлога та світлі тони інтер єру  створюють приємну атмосферу. У лікарні цілодобово є гаряча вода. Пацієнти можуть прийняти ванну або душ. Лабораторія обладнана електричним та світловим мікроскопами та іншою необхідною апаратурою. Встановлена комп ютерна мережа, яка дозволяє вести медичну документацію за допомогою програми  TherDepS4. Медичне обладнання з Німеччини  покращує діагностику хворих, а також їх лікування . Господарський відділ лікарні обладнаний пральними машинами –автоматами та прасувальним прессом. На кухні встановлено газову та електричні плити. У зимовий період лікарня обігрівається водяним опаленням; встановлено газовий котел та котел для твердого палива. На випадок відсутності електричного струму, благодійники обладнали лікарню дизельним генератором. В лікарні 20 ліжкомісць , працює 15 чоловік персоналу: з них 6 чоловік з медичною освітою. Щороку у лікарні лікуються в середньому 250-300 чоловік.      

        З 07.09.2004 р. дільничну лікарню очолює головний лікар Куленич Орест Геннадійович.

                 На території лікарні працює Тернопільська громадська організація «Благодійність», головою якої є  жителька села Ілавче Герелюс Ольга Йосипівна . Кожен рік ця організація отримує від німецьких спонсорів велику допомогу. Цю допомогу ТОГО «Благодійність» дає  місцевій дільничній лікарні  різним організаціям району та області , бідним людям. За останні 13 років «Гуманітарна допомога м.Білефельд» передала для користування в Україну 27 машин медичної та протипожежної допомоги. Організації Тернопільської області отримали 21 машину.

            В селі Ілавче є лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, в якій працює 10 чоловік. Головним лікарем працює Мельниченко Аліна Василівна.  Жителі села мають можливість відвідати терапевта, акушерку, стоматолога, є дитяча медсестра, фельдшер та  лаборант. При амбулаторії працює аптечний пункт . Кожен день амбулаторія обслуговує більше 30 людей.

                       Народний дім.

      Перший дім «Просвіти» був збудований на церковному подвір ї   за ініціативою отця Білинського  у 1896 році . У 1907 році засновано осередок товариства «Січ», організовано струнний  і духовий оркестр У 1909 році була збудована нова хата-читальня «Просвіти» . Діяли товариства   «Січ», «Луг»,

« Сільський господар», «Сільський кооператор», «Згода» , « Огнева сторожа», «Рідна школа», при церкві діяли товариства Тверезості, Святої Євхаристії.    При «Просвіті»  молодь села  та старші жителі  вивчали історію рідного краю.                                Будинок колишньої хати-читальні є і сьогодні  , в ній розміщений  сільський клуб. 

              У 1988 році  сільський хор села Ілавче одержав звання народного. Великим успіхом у жителів  села Ілавче користувався драматичний гурток під керівництвом  активного самодіяльного режисера Гнатова Василя Івановича. У цей гурток входили люди різних професій: трактористи, вчителі, ланкові. Членами гуртка були поставлені п єси «Безталанна». « На першій гулі» , «Мартин Боруля», «Невільник».

В селі є духовий оркестр, жіночий вокальний ансамбль, дитячий ансамбль  без участі яких не відбувається жодне свято.

 

  1.     Ілавчани належали до заможних селян, оскільки 18% мали понад 15

моргів землі , 34 –від 5 до 14 моргів  землі, 45%  від 1 до 5.

Було  5 фільварків: Кацовий, Поплавський, Дубинецький, Лошнівський і Шиманів . В селі була ґуральня і три корчми. В 1914 році російські війська випустили всю горілку в став і знищили забудови гуральні. В селі працював водяний млин недалеко від ставу, біля Крукового мосту.

      До 1918 року правив поміщик Кац. Йому належало 90 га землі. Частину своїх земель він здавав в оренду Шатурському /це землі так званих довгих гін, поплавів і дубини. Габель винаймав землі Миколина. Всього поміщикам належало 2000 га землі, а 500 га належало селянам.

       Жовтнева революція 1917 року  піднесла революційний рух  у жителів села. Параненька, Задорожний Кирило, Деркач,  Маслій Микола і їх друзі організували виступ проти поміщиків. Вищезгадані селяни вчинили розправу над поміщиком Кацом, його було вбито, а його багатство поділено серед батраків. Після вбивства Каца в село прибули  карні загони поліції, які влаштовували допит. Велика частина людей була покарана і заарештованав тюрмах Тернополя. Задорожного Кирилу було  страчено. Деркач Микола виїхав в  Чехію , де живе сьогодні , Маслій Микола-  в східні області країни.

                 В 1939 році ініціаторами встановлення в селі радянської влади були такі жителі Стадник  Михайло Тарасович- голова сільради, Свистун Михайло Васильович, Маційовський Василь Федорович, Оліярник Кирило, Дзяткович Пронько.

           Восени 1939 року проводилась націоналізація землі поміщиків. Вся земля поміщиків була поділена серед батраків по 0,5га , 1га , 2 га. 12.   В селі  Ілавче було аж п ять  фільварків: Кацовий, Поплавецький, Дубинецький, Лошнівський і Шиманів. В селі була ґуральня і три корчми, які закрили перед 1900 роком внаслідок акції тверезості.  Був водяний млин недалеко від ставу .  В 1910 році в селі організовано молочарню, в якій вироблялися масло і сири. Ілля Дзюба - перший власник млина і молотарки. В І914 році російські війська випустили в став всю горілку і знищили  забудови гуральні.

               В 1923 році засновано кооперативу. Першими її продавцями були Василь Кліщ, Теодор Швалюк, Іван Жінчишин, пізніше після 1926 року Теодор Маційовський. В цьому ж році засновано ще два кооперативи.

              В 1950 році в селі утворюється три колгоспи : « Перемога» , головою був Шафранович Федір Михайлович , ім.Кагановича –голова Новосад Іван Михайлович, «Більшовик»-голова Маційовський Василь Федорович. В 1952 році ці колгоспи об єднали в один і називався він «Більшовик» , головою колгоспу був призначений Базаєв, його замінив Заверуха, пізніше - Дорошенко, потім Міщук .  В 1961 році  прийшов працювати Хлавіцький Олександр Сергійович і очолював колгосп  до 1971 року. Господарство   поступово «ставало на ноги» , зміцнювалась матеріально-технічна база, розширювалось господарство. В 1972 році головою колгоспу став Слободян Артем,  після нього Іотов Володимир Володимирович , його  замінив Обухівський Остап Ількович  В 1977 році він  очолив   об єднаний колгосп «Комуніст» села Сороцьке    і «Більшовик» с.Ілавче  , колгосп  називався «Більшовик».  На базі старих господарств працювали рільничі бригади по вирощуванню цукровий буряків , було дві тракторних бригади, дві молочних ферми. Таке велике господарство функціонувало один рік.

              З березня  1985 до березня 1995 року  господарство очолював уродженець села Ілавче Лемішка Михайло Йосипович .  Голова колгоспу організував та фінансував сільський хор, який у 1988 року одержав звання  народного.

               Будівельну бригаду очолював Грод Богдан  Іванович, якого надовго

запам ятали жителі села. Під його керівництвом була оновлена тваринницька ферма, побудований адміністративний будинок в селі ,   приміщення під магазин на три поверхи , заготівельна контора та новий дитячий садок.

             Третього січня 1992 року колгосп перенайменовано у  колективне сільськогосподарське підприємство «Урожай». В цьому ж році в селі утворено два фермерських господарства «Воля» -10 га та «Україна»- 25 га.   В лютому 1997 року КСП стало  селянською спілкою «Урожай».

               У 1995 році розпочалося розпаювання колгоспних земель. Кожен працівник колгоспу одержав сертифікат на земельні паї розміром 2,50 га. Восени 2002 року  на загальних зборах громадян проводилось жеребкування .  У 2003 році  були видані  державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення товарного виробництва  947 громадянам ,  власникам земельних ділянок  було вказано конкретний розмір його ділянки .   В січні 1996  році керівництво місцевим господарством узяв  на себе Греськів Мирон Михайлович   у 1998 році - Чорній Роман Михайлович, пізніше –Абрамович Віктор Йосипович.  У січні 2000 року селянська спідка «Урожай» перенайменована у приватно-орендне підприємство «Урожай» .

     З  2003 по 2005 рік  директором ПОП «Урожай» був Подедворний Володимир Васильович. В 2005 році господарство припинило свою  господарську діяльність,  землі колишнього ПОП  взяли в оренду два сусідніх господарства ПАП «Топільче» та ПОП «Іванівське».

                  За добросовісну працю в колгоспі   Греськів Юлія Олексіївна була нагороджена Орденом «Знак пошани», Греськів Текля Миколаївна- орденом Трудового Червоного прапора , Копчак Ганна Миколаївна- орденом Леміна , Підгородецька Марія Леонівна-орденом «Знак пошани», Бомок Євгенія Іванівна-орденом Трудового Червоного прапора.

 

    13.     Героєм села є отець Йосиф Райх , в честь якого названо одну з вулиць села. Він попрацював в селі найдовше, був великим сподвижником культури і духовничої справи. Був близько знайомий з Ярославом Стецьком. Призначений на парафію в село Ілавче  Й.Райх був  у 1923 році . Організатор і довголітній керівник « Просвіти», створив в селі молодіжну  організацію «Луг», «Захоронку»  , гурток «Сільський господар», дитячий і дорослий хор, духовий оркестр, різні аматорські гуртки. Під час голодомору 1932-1933 рр. за його ініціативою зібрано кілька підвод з харчами і відправлено голодуючим. Він викривав ті звірства, які чинили поляки.  Польські шовіністи ненавиділи Райха і за всяку ціну хотіли його знищити. Польська міліція під керівництвом Гальонського приїхала в село і почала розшукувати його. Люди пропонували священику заховатися, але він відмовився і сам пішов з ясовувати стосунки.

Священика стрибки схопили, скрутили руки колючим дротом, прив язали до коня і направились в с.Боричівку. Бомка М., Сараку Й та Лошняка розстріляли, а священика продовжували катувати. Його нестерпно били, відрізали вуха, язик, статеві органи, а на четвертий день відрубали руки, прив язали до коня і бруківкою потягли на цвинтар та в рові закопали. Райх був багатодітним батьком, виховав  п ятеро  дітей. Старший син Володимир надрайоновий провідник пропаганди ОУН, вбитий в бою з військами НКВС в 1944 р. Син Ярослав був  арештований і повернувся на Львівщину в с.Ременів Буського району.  Дружину з трьома дітьми в 1944 році вивезли на Сибір, і всі вони померли на засланні.

             Парохами у другій половині 19 століття були отці: Василів, Білинський, Яворський, Клим, Коломієць, Макарович, Добровольчий, Проник, у 20 столітті:

Ю.Борачок, Мазур, Стадник, Райх, Кміцикевич, Збаращук, Клим , Стечишин і Борис, Марокко, Дацьків, Маліброда.

 

       Село Ілавче гордиться такими  вихідцями:

         -Будівський Петро Олексійович- , 31.01.1941 р. н. с. Ілавче, вчений-філолог. Доктор філогічних наук /2001 р./, професор/1998/, член АН ВШ України /1993 р./.Закінчив Теребовлянське культ-освітнє училище і Чернівецький університет/1969 р./ З 1972 року працює в Луганському педінституті, 1990-97- зав.кафедрою української літератури. Автор понад 160 наукових праць із фольклористики, історії, української літератури, музикознавства, серед них монографії «Українська народна лірика про сім ю та побут» /1993/,«Олекса Довбуш в історії ,фольклорі та літературі  : Проблеми історично та художньої правди» /1999/;

         -Горбатюк Роман  Михайлович - 31.07.1965 р.н., с.Ілавче, закінчив

Кам янець-подільське училище, де здобув спеціальність слюсара контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Працював в Києві. З 1985 по 1990 рік навчається в Тернопільському педагогічному інституті ім. Я.Галана, пізніше заочно аспірантуру.   В 1997 році захистив кандидатську дисертацію в Київському політехнічному інституті , здобувши науковий ступінь кандидата технічних наук. У 2000 році одержав вчене звання доцента кафедри загально технічних дисциплін. Нині-доцент кафедри машинознавства та комп ютерної інженерії  інженерно-педагогічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім..В.Гнатюка.

        -Костецький Іван Іванович , 17.07.1941 р.н., с.Ілавче-кандидат економічних наук, доцент. Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут у 1968 році та аспірантуру при цьому ж вузі. Тривалий час працював  на господарській роботів колгоспах Теребовлянського району. У 1986 році при Львівському  сільськогосподарському інституті захистив кандидатську дисертацію на тему «Економічна ефективність спеціалізації виробництва картоплі в колгоспах Тернопільської області» . З 1987 році працює в Тернопільському фінансово-економічному інституті  старшим викладачем, доцентом кафедри бухгалтерського обліку і аудиту в агропромисловому виробництві. Автор більше 110 науково-методичних праць , в тому числі брошур та статей з питань обліку та контролю діяльності с/г підприємств, є співавтором підручників «Бухгалтерський облік в сільському господарстві»/1994-1995р./;

        -Кошовський Богдан Іванович,1940 р.н.,с.Ілавче. Закінчив Львівський Державний університет, хімічний факультет. Працює в науково дослідному інституті гірничних справ  провідний науковий співробітник, кандидат фізико-хімічних наук. Проживає в м.Донецьку;

          - Федір Павлович Пігович, 13.09.1934 р.н., с.Ілавче. Талановитий журналіст, аналітик, дописувач, репортер. У 1957-59 рр. Пігович навчався в Теребовлянському культосвітньому училищі , працював директором Почаївського будинку культури. Потім- редактором районної газети. У 1962 р. вступає в Харківський педагогічний інститут на філологічний факультет і  одночасно в Харківський бібліотечний інститут. Написав пісню «Канни», муз.Р.Іщука , цю пісню співає уся Україна;

            -Швалюк Марія Іванівна , 1955 р.н.,с.Ілавче . Проживає в Кримській автономній республіці. Очолює торгово-виробниче підприємство «Орхідея», комісар Комітету захисту прав людини. Нагороджена орденом Святого Миколая за благочинність і милосердя.

             Шикула Ярослав Петрович , 1940 року народження, працював вчителем іноземної мови Ілавченської ЗОШ , головою  Ілавченської сільської ради . В даний час пише вірші та прозу , працює над видавництвом власної  книги «Гірка істина».

 

 

 

 14.     У 1889 році ,  коли сестра  Білинського виходила заміж за отця Олексу Яворського, який був родом з  Богородчан, на весіллі в селі Ілавче  побував Іван Франко. У той час він вивчав церковні архіви протягом двох тижнів.

        Влітку 1901 року Львівський Митрополит Андрей Шептицький відбув візитацію в село  Ілавче. Тисячі людей зібралися коло церкви ,  грав трубний оркестр, стріляли з моздєра. Митрополита вітав о.Білинський із священиками. Митрополит іспитував дітей з катехизму,  роздавав медальки з візерунками папи Лева ХІІІ. Візитація тривала три дні.

            З 17 по 24 жовтня 2004 року в церкві Івана Богослова/ священник отець Олег Маліброда, дяк Богдан Замойський /  відбувалася церковна місія. Протягом тижня священики- місіонери кожного дня  служили Службу Божу в церків на яку приходили  два рази в день /о 9 год. та о18 год . В неділю 24 жовтня посвячували великий місійний Хрест , його закопали на церковному подвір ї.

15.До 1939 року на землях прилеглих до села Ілавче були такі хутори:  

- Острівець /жив Посмітюх  Володимир/ ;

-Кругляк  або Шенгера  /названі в честь двох  жителів / .

     Кругляк зберігся до сьогодні, проте, там ніхто не проживає.

 

16. Ноша в селі Ілавче була дуже оригінальною: солом яні брилі з вузькими крисами, гострокінчастими верхами з плоскими денцями, що нагадували гостроверхі татарські шапки. Селяни носили полотнянки з білого льону або конопель, прикрашені червоною китайкою у виді зірок і численними нашивками, дуже квітчастими.  Були місцеві ткачі , які виготовляли одяг

/ Замойський, Шикула /. Дівчата мали розкішний одяг з кольоровими хустинками, вибиваними турецькими візерунками , так звані «шалеві хустки». Спідниці носили широкі, як дзвін, у складки з «боданами» нашивані різнокольоровими листвами. Заміжні молодиці носили  на чолі «очіпки», старші жінки- білі рантухи, як за княжих часів. Взимку носили білі баранячі кожухи з великими гарними баранячими ковнірами.  У час сльоти або легкої зими носили опанчі з вовни, з великими каптурами на плечах, звані «богородицями» з червоною обшивкою. Всі носили чоботи , дівчата- чобітки. Літом ходили босі. Прикрасою молодиць і дівчат були коралі і рукавички. Чим більші були коралі, тим дорожчі. Бідні мали дрібні « пацьорки» переважно чеського виробу, різнокольорові. Одяг жидів був з гарного шовку , на головах мали обшиті кунами чорні шапки, бідніші мали лисячі обшивки.

        До цікавих побутових звичаїв, щоб удержати мораль дівчат перед 1900 роком належав звичай знеславлювання дівчат за «пробудження дитини /аборт/. Таких дівчат вимазувати дьогтем, викачували в пір я і в супроводі бубна водили по селу як пересторогу для інших.

            Дуже гарно в селі Ілавче проводилися різдвяні свята. В різдво колядники ходили з вертепом, що виглядав як великий бубон. В середині бубна світилася свічка, на дерев яній драбинці були вирізьблені фігури з дерева, що зображали народження Хреста. Ішли по селу переодягнені  : ангел , циган , жид, чорт, ведмідь, коза, смерть з косою,  тощо. По дорозі колядували та проговорювали. Пізніше у селянських хатах була ялинка у Свят-вечір , а під стелею  висіла звізда «стрілка», тобто виплетена з соломи геометрична фігура/ два трикутники вершками до себе/ , така подвійна піраміда, як символ

 життя , була пронизана нитками. Також прикрашали господарські будівлі на припічках , на дерев яних обрамуваннях тризубами та двозубами.

       В Ілавчу були гончарі, робили  поливаний посуд з чорної глини/макітри, горшки. Поливаний посуд з червоної глини-це миски для гарячих страв. Ложки різних розмірів вживали з липового дерева. Печі , в яких варили їжу називали «варильня», у них пекли хліб , готували страви. Паливом служила переважно солома, рідше дерево. Сільських куховарок звали «варилихами». Перед Різдвом і Новим роком пекли для колядувальників « балабухи» на олії , начинені кашею, сушеними сливками, сиром, капустою. Перед Великоднем пекли паски великих розмірів, прикрашені виробами з тіста: сонце, місяць, зорі, рожі, тощо.

         Дуже урочисто проходять свята Різдва та Великодня і сьогодні. На Різдво ходять по селу вертепи, діти від хати до хати колядують. На другий день після Різдва палять «дідуха» і обов язково колядують. Святково одягнуті  молодиці та чоловіки запрягають коні та з музикою їдуть по селу   співають величальних колядок  в яких прославляють  Ісуса Христа . А на Великдень жителі усього села разом із своїми гостями ідуть святити Паску.  Біля церкви грає духовий оркестр «Христос Воскрес» , іде  великодній обхід  , свято проходять величаво і урочисто.

         18 липня 2015 року Ілавченська сільська рада  ввійшла до складу Іванівської сільської ради об’єднаної територіальної громади , яка включає села Сороцьке, Ілавче, Глещава, Іванівка, Лозівка.

         25 жовтня 2015 року на виборах головою Іванівської сільської ради ОТГ обрано Шафрановича Руслана Васильовича.

        17 липня 2016 року старостою села Ілавче обрано Куця Михайла Михайловича.

 

 

 

 

Довідку підготувала робоча група